Охорона банківської таємниці

1. Юридична відповідальність як охоронний засіб

2. Цивільно-правова відповідальність за розголошення БТ

3. Адміністративна відповідальність за порушення режиму БТ

4. Кримінальна відповідальність за злочини, пов’язані з БТ

5. Фінансова-правова відповідальність у сфері БТ

1. Юридична відповідальність як охоронний засіб

Основна мета юридичної відповідальності як особливого правового інституту визначається загальною метою права – упорядкуванням суспільних відносин на основі загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Юридична відповідальність покликана втілювати у реальному житті ідеї правової рівності і справедливості, охороняти й захищати права та свободи людини, правовідносини і правовий порядок, забезпечувати стабільність правової системи в цілому.

Досягнення такої мети забезпечується виконанням за допомогою інституту юридичної відповідальності особливих завдань правового регулювання щодо впливу на свідомість, поведінку людей та реагування на її наслідки.

Основні завдання юридичної відповідальності: 
• запобігання порушенням правового порядку;
• відновлення порушеного правового становища.

Як засіб, спрямований на встановлення і підтримання правового порядку, юридична відповідальність виступає одним із головних механізмів і водночас однією з фундаментальних гарантій забезпечення безпеки сучасного цивілізованого суспільства.

Мета і завдання юридичної відповідальності конкретизуються в її функціях – основних напрямах впливу на суспільство й особу, що відображають призначення юридичної відповідальності в системі правового регулювання та суспільному житті загалом.

Функції юридичної відповідальності:

• правовідновлювальна (компенсаційна) – відновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин, поновлення порушених прав, компенсація порушником втрат, заподіяних іншим суб’єктам;
• виховна (превентивна):
• загальнопревентивна (запобіжна, попереджувальна) – формування в суспільстві додаткових мотивів дотримання вимог правових норм, поваги до індивідуальних прав суб’єктів, а також підвищення рівня правосвідомості та правової культури;
• спеціально-превентивна – перевиховання правопорушника, позитивна корекція його правосвідомості з метою уникнення подальших правопорушень та формування установок, стимулів правомірної поведінки;
• каральна – справедливий негативний вплив з боку суспільства на правопорушника у вигляді безпосереднього акту покарання від імені держави;
• інформувальна (сигналізаційна) – полягає в тому, що юридична відповідальність несе у собі інформацію щодо моделей протиправної поведінки, можливих засобів впливу на правопорушників, змісту й особливостей конкретних видів відповідальності.

Сучасна правова доктрина орієнтує на виконання інститутом юридичної відповідальності передусім правозахисних, виховних та інформувальних функцій. Надання пріоритету каральним функціям свідчить про порушення принципу гуманізму у правовому житті, підміну права насильством, що не припустимо ні з яких міркувань. Тож у розвиненому в правовому сенсі суспільстві сама можливість застосування примусових заходів юридичної відповідальності створює значно більший організаційний ефект, ніж безпосереднє їх здійснення.

Будучи особливим правоохоронним інститутом усієї системи права, юридична відповідальність використовує комплекс специфічних заходів і засобів. Їхнє поєднання зумовлюється юридичною природою правопорушення або відповідністю певній галузі права, що, зокрема, визначає й основні види юридичної відповідальності.

Для функціонування інституту юридичної відповідальності характерним є три основні стадії:

1. 1) встановлення (передбачення) відповідними нормами права санкцій юридичної відповідальності за правопорушення;
2. 2) індивідуалізація відповідальності щодо конкретних протиправних діянь і правопорушників;
3. 3) відновлення порушених правовідносин, забезпечення відшкодування правопорушниками завданих втрат, виховання і перевиховання правопорушників тощо.

На всіх стадіях процеси реалізації юридичної відповідальності ґрунтуються на певних засадах – підставах і принципах юридичної відповідальності, які забезпечують їхню необхідну правову визначеність та ідеологічний фундамент. Розрізняють підстави виникнення юридичної відповідальності, підстави притягнення до юридичної відповідальності, підстави звільнення від юридичної відповідальності, а також пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, що впливають на міру відповідальності.

Підставою виникнення юридичної відповідальності визнається фактичне вчинення протиправного діяння, яке повністю відповідає юридичному складу правопорушення, передбаченого відповідною нормою права.

Відсутність у фактичному діянні особи хоча б одного з елементів юридичного складу правопорушення (суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної, об’єктивної сторін) свідчить про відсутність усіх необхідних ознак протиправності діяння та не дає підстав до застосування юридичної відповідальності.

Похідною від підстави виникнення юридичної відповідальності (факту правопорушення) є вимога правової визначеності, яка має як нормативний (загальний), так і фактичний (конкретний) характери.

Нормативна вимога правової визначеності – це чітка регламентація нормами права власне правопорушення та його складу, а також форм, засобів, меж державно-правового примусу, що може бути застосований до правопорушника та процедур притягнення до відповідальності.

Виконання фактичної вимоги правової визначеності виступає необхідною підставою, що дозволяє розпочати процес безпосереднього застосування заходів юридичної відповідальності або притягнення до відповідальності. Вона полягає у створенні спеціального правозастосовного акта, в якому відповідним уповноваженим органом, посадовою особою чітко визначаються особа-правопорушник та примусові заходи, які до неї застосовуються. Цим актом юридична відповідальність конкретизується щодо факту протиправного діяння й індивідуалізується щодо особи, яка його вчинила, з урахуванням усіх суб’єктивних та об’єктивних обставин.

Отже, до відповідальності правопорушник притягується тільки, якщо здійснене ним діяння передбачене нормами права як протиправне, за нього визначені межі відповідальності та відповідним органом здійснені її конкретизація та індивідуалізація, що закріплено у відповідному правозастосовному акті (вироку, рішенні, постанові).

Поряд із підставами притягається до юридичної відповідальності різними галузями права можуть передбачатися й умови, що впливають на індивідуалізований обсяг відповідальності або повністю звільняють від неї. Це підстави звільнення від юридичної відповідальності, а також пом’якшуючі та обтяжуючі обставини.

Прикладом підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності є дійове каяття винного або його примирення з потерпілим і відшкодування завданих збитків, усунення заподіяної шкоди (якщо злочин вчинено особою вперше і він невеликої тяжкості), закінчення строків давності, визначених кримінальним законодавством. Від адміністративної відповідальності особа звільняється при перевищенні строків накладення адміністративного стягнення, у випадку крайньої необхідності або необхідної оборони, при малозначності адміністративного правопорушення (обмеження усним зауваженням) тощо.

Загальні принципи юридичної відповідальності – це фундаментальні керівні засади існування юридичної відповідальності як невід’ємного елементу правової системи, що відображають її внутрішні закономірності, зміст, специфіку та призначення.

Принципи юридичної відповідальності:

Законність – виявляється в можливості застосування юридичної відповідальності винятково на визначених законом підставах й у встановленому законом порядку, тільки компетентними органами в межах їхніх повноважень. Тобто законність юридичної відповідальності – це передусім її правова визначеність та офіційність, компе- тентність застосування.

Невідворотність відповідальності – означає, що будь-яке правопорушення обов’язково викликає адекватну реакцію з боку правоохоронної системи, а в необхідних випадках – покарання. 

Справедливість – це інтегруючий фундаментальний принцип як для права в цілому, так і для кожного з його компонентів. Слідування принципу справедливості щодо юридичної відповідальності вимагає реалізації всіх її принципів та інших настанов правого та загальнолюдського характерів, зокрема:

1. – перед законом і судом усі рівні;
2. – кожен має право на захист;
3. – без злочину немає покарання;
4. – ніхто не може бути покараний без вини;
5. – кожен відповідає тільки за власні діяння;
6. – закон зворотної сили не має;
7. – вид та обсяг відповідальності залежать від тяжкості скоєного;
8. – відповідальність має відновлювати порушені права, відшкодовувати збитки тощо.

Гуманізм – означає, що накладення відповідальності не може супроводжуватися приниженням людської гідності, піддаванням катуванню; гуманізм забезпечує можливість повного або часткового звільнення від застосування санкцій юридичної відповідальності у випадках добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, тяжкої хвороби тощо.

Неприпустимість подвоєння відповідальності – дозволяє уникнути притягнення за одне й те саме правопорушення більш ніж один раз до одного виду відповідальності.

Індивідуалізація відповідальності – застосування відповідальності до конкретної особи з урахуванням її конкретної участі у правопорушенні.

Обґрунтованість – накладення юридичної відповідальності тільки після повного й точного встановлення всіх фактів та обставин правопорушення, ступеня вини конкретного правопорушника. 

Доцільність – виявляється в досягненні мети юридичної відповідальності обраними стосовно правопорушника примусовими заходами.

Своєчасність (оперативність) – з одного боку, вимагає притягнення винного до відповідальності в найкоротші строки, а з іншого – встановлює терміни давності, після спливу яких відповідальність не застосовується.

2. Цивільно-правова відповідальність
за розголошення банківської таємниці

Загалом цивільно-правова відповідальність – це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов’язань, майнових і особистих немайнових прав, які призвели до завдання особі збитків, шкоди та інших втрат.

Завданням цивільно-правової відповідальності є захист цивільних прав, зокрема й права на таємницю банківського рахунку і операцій за ним (глава 72 ЦКУ «Банківський рахунок»).

У системі юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність виконує передусім компенсаційну функцію, що дає змогу відновити порушене становище власника банківського рахунка або в майновій (грошовій) формі компенсувати заподіяну шкоду.

Виділяють дві основні форми цивільно-правової відповідальності – договірну і недоговірну.

Договірна цивільно-правова відповідальність полягає в обов’язку суб’єктів договору при невиконанні або неналежному виконанні договірних зобов’язань відшкодувати завдані збитки та сплатити неустойку.

Окрім реалізації права клієнта на відшкодування, встановленого ч. 2 ст. 1076 ЦКУ, у сфері банківської таємниці юридичний механізм договірної відповідальності можна використати шляхом внесення у договори між банком і клієнтом застережень щодо збереження банківської таємниці і відповідальності за її розголошення. Така можливість безпосередньо передбачена ч. 1 ст. 61 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Проте обов’язок щодо збереження банківської таємниці, а отже і відповідальність, зокрема й цивільно-правова, покладається не тільки на банк, а й на відповідних осіб, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку отримують відомості, що становлять банківську таємницю. Ці особи зобов’язані не розголошувати надану їм конфіденційну інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Характер такої відповідальності буде недоговірним.

Недоговірна цивільно-правова відповідальність – це обов’язок правопорушника, що не перебуває з особою, права якої порушені, в договірних цивільно-правових відносинах, відшкодувати завдані збитки та моральну шкоду.

Відповідно до ст. 22 ЦКУ збитками є:

1. 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2. 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Загальне поняття моральної шкоди визначено ст. 23 ЦКУ. Як наслідок порушення режиму банківської таємниці вона може полягати передусім у:

1. – душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
2. – приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відмітною рисою цивільно-правової відповідальності є рівність суб’єктів один перед одним. Цивільно-правова відповідальність визначається нормами приватного права – це відповідальність правопорушника перед особою, права якої порушено, а не перед державою. Відповідно, дії правопорушника, зумовлені обов’язками відповідальності, повинні відновити або компенсувати порушене право (становище) цієї особи.

Важливо й те, що реалізація цивільно-правової відповідальності ґрунтується на автономії волі суб’єктів (вільному волевиявленні). На відміну від інших видів юридичної відповідальності притягнення до цивільно-правової відповідальності, а також обґрунтування її обсягів, безпосередньо залежить від волі особи, права якої порушено.

Право на захист особа реалізує на свій розсуд. Вона може як ініціювати притягнення до цивільно-правової відповідальності з метою відшкодування завданих їй втрат, так і прийняти на себе всі наслідки правопорушення. Зокрема, ініціатива щодо цивільно-правової відповідальності може виходити в формі:

1. 1) заявленої вимоги (претензії) особи, право якої порушено, до правопорушника з метою досудового відшкодування або компенсації;
2. 2) звернення до нотаріуса за виконавчим написом для стягнення заборгованості, якщо її безспірність підтверджена документально;
3. 3) позову до правопорушника через суд.

Застосування примусових заходів цивільно-правової відповідальності відбувається винятково в судовому порядку. Проте цивільним правом передбачена і можливість добровільного відшкодування правопорушником заподіяної шкоди без звернення до суду.

3. Адміністративна відповідальність
за порушення режиму банківської таємниці

Адміністративна відповідальність полягає у застосуванні органами державного управління (органами адміністративної юрисдикції) заходів адміністративного впливу до не підпорядкованих їм по службі осіб, винних у вчиненні адміністративних проступків.

Адміністративним проступком визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Фактично адміністративні проступки, порушують передусім порядок (правила) здійснення різних видів соціально важливої діяльності (державного управління, торгівлі, інформаційної діяльності, митного контролю, пожежного і санітарного нагляду тощо), встановлений нормами адміністративного, інформаційного, господарського, фінансового, трудового та інших галузей права. Тож інститутом адміністративної відповідальності забезпечується реалізація норм різних галузей права, зокрема й тих правових норм, які встановлюють режим банківської таємниці.

Основним видом адміністративних стягнень, що застосовуються до порушників режиму банківської таємниці є штраф – грошове стягнення, яке накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та іншими законами України.

До адміністративних стягнень належать також: оплатне вилучення чи конфіскація предметів; тимчасове позбавлення певного (спеціального) права, наданого громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт (ст. 24 КУпАП).

Адміністративні стягнення застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Слід зазначити, що чинний КУпАП не містить складів правопорушень, безпосереднім предметом яких є банківська таємниця. Проте до адміністративної відповідальності за порушення режиму банківської таємниці правопорушники можуть бути притягнуті на підставі статтей КУпАП, в яких такі порушення відображаються опосередковано, в межах більш загального предмету. До них зокрема належать такі.

Стаття 166-5. Порушення банківського законодавства, законодавства, яке регулює переказ коштів в Україні, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Порушення пов’язаними з банком особами або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки НБУ, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, крім порушень, зазначених у ст. 73 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», у тому числі подання недостовірної (неповної) звітності, зокрема, щодо якості активів, проведення операцій із пов’язаними з банком особами, суті операцій, або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, –

тягне за собою накладення штрафу від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони призвели до віднесення банку до категорії проблемних, –

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення законів України та нормативно-правових актів НБУ, які регулюють переказ коштів в Україні, –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб платіжної організації, члена/учасника платіжної системи від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановлених НБУ загальних параметрів моніторингу з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів із застосуванням електронних платіжних засобів –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб еквайра та/або емітента від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неповідомлення про помилкові/неналежні перекази та суб'єктів цих переказів інших членів/учасників платіжної системи –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб члена/учасника платіжної системи від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Терміни «еквайр», «емітент», «платіжна організація», «член/учасник платіжної системи» вживаються у значеннях, визначених ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Термін «пов’язана з банком особа» вживається у значенні, визначеному ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Суб'єкт адміністративного проступку, передбаченого ст. 166-5 КУпАП, – спеціальний – особа, яка відповідно до закону може бути об'єктом перевірки НБУ, зокрема:

• керівники банків; 
• власники істотної участі у банку;
• посадові особи платіжної організації, члена/учасника платіжної системи; 
• особи, що здійснюють банківську діяльність без ліцензії.

Стаття 166-7. Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку.

Створення перешкод будь-якою особою для доступу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до банку при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації, до його активів, книг, записів, документів, баз даних –

тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб'єкт цього адміністративного проступку – загальний.

Стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Порушення вимог щодо ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта; неподання, несвоєчасне подання, порушення порядку подання або подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, недостовірної інформації у випадках, передбачених законодавством; порушення вимог щодо зберігання офіційних документів, інших документів (у тому числі створені суб’єктом первинного фінансового моніторингу електронні документи), їх копії щодо ідентифікації осіб (клієнтів, представників клієнтів), а також осіб, яким суб’єктом первинного фінансового моніторингу було відмовлено у проведенні фінансових операцій, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також усіх документів, що стосуються ділових відносин (проведення фінансової операції) з клієнтом (включаючи результати будь-якого аналізу під час здійснення заходів щодо верифікації клієнта/поглибленої перевірки клієнта), а також даних про фінансові операції; порушення порядку зупинення фінансових (фінансової) операцій (операції), –

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктів первинного фінансового моніторингу, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, членів ліквідаційної комісії, ліквідаторів або уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ненадання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації, пов’язаної з аналізом фінансових операцій, що стали об’єктом фінансового моніторингу, довідок та копій документів (у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом) на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, –

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, які не є суб’єктами первинного фінансового моніторингу, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розголошення в будь-якому вигляді інформації, що відповідно до закону є об’єктом обміну між суб’єктом первинного фінансового моніторингу та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, або факту її подання (одержання) особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з її професійною або службовою діяльністю, –

тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб'єкт адміністративного правопорушення за ст. 166-9 КУпАП – спеціальний:

1. – посадові особи суб'єктів первинного фінансового моніторингу;
2. – посадові особи підприємств, установ, інших організацій;
3. – фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 172-6. Порушення вимог фінансового контролю.

Несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані –

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, –

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, –

тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єктом правопорушень за цією статтею є особи, які відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 45 ЗУ «Про запобігання корупції» зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

• Президент, Голова ВРУ, Прем'єр-міністр, міністри, Голова СБУ, Голова НБУ;
• народні депутати, депутати ВР АР Крим, депутати місцевих рад;
• державні службовці, військові посадові особи;
• посадові і службові особи ОДВ;
• інші.

4. Кримінальна відповідальність
за злочини, пов’язані з банківською таємницею

Кримінальна відповідальність настає за вчинення найбільш небезпечних протиправних діянь – злочинів, вичерпний перелік яких встановлюється кримінальним законом. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд, а стосовно підозрюваного діє презумпція невинуватості. Кримінальна відповідальність – це обов’язок винної особи, яка вчинила злочин, понести призначене їй судом справедливе покарання у вигляді певних майнових, особистих, організаційних позбавлень.

Кримінальне покарання насамперед повинно виконати превентивну функцію – в соціально-бажаному напрямі вплинути на правопорушника, на певний час обмеживши його щодо вчинення інших злочинів, а також дати можливість усвідомити небезпечність власних вчинків, виправитися, сформувати мотиви правомірної поведінки.

Важливою ознакою кримінальної відповідальності є те, що особа, яка відбула кримінальне покарання, отримує судимість, котра впливає на її індивідуальний правовий статус, обмежуючи у певних суб’єктивних правах.

На відміну від КУпАП ККУ передбачає склади злочинів, безпосереднім предметом яких є банківська таємниця (ст. ст. 231, 232).

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, –

караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб'єкт злочину – загальний.

Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці.

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, –

карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Суб'єкт злочину – спеціальний – особа, якій банківська таємниця стала відома у зв'язку з професійною, або службовою діяльністю.

Поряд із зазначеними статтями протиправні діяння, пов’язані з банківською таємницею, можуть бути кваліфіковані і за іншими статтями ККУ, зокрема за такими.

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя.

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями ККУ, –

караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, –

караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єкт злочину – загальний.

Стаття 200. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення.

1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або їх використання чи збут, а також неправомірний випуск або використання електронних грошей –

карається штрафом від трьох до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

караються штрафом від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

Суб'єкт злочину – загальний.

Стаття 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.

1. Умисне неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, якщо такі діяння заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, –

караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо такі дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, –

карається штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Суб'єкт злочину – спеціальний:

1. – особа, призначена керівництвом суб'єкта первинного фінансового моніторингу, яка відповідає за подання інформації уповноваженому органу фінмоніторингу;
2. – а також особа, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю.

Стаття 382. Невиконання судового рішення.

1. Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню –

карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, –

караються штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Суб'єкт злочину – спеціальний – службова особа, яка повинна була вчинити дії з виконання судового рішення:

1. – керівники та інші службові особи;
2. – підприємств, установ, організацій;
3. – державні виконавці.

Сфера банківської діяльності насичена сучасними технологіями автоматизованої обробки інформації з обмеженим доступом, тому режиму банківської таємниці можуть загрожувати і злочини, спрямовані проти електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, визначені статтями розділу XVI ККУ, а саме:

Суб'єкт злочину за статтями 361, 361-2, 363-1 – загальний, а за статтями 362, 363 – спеціальний, а саме:

1. – особа, яка має право доступу до інформації, що є предметом злочину, у зв’язку з виконанням нею трудових, службових обов’язків або внаслідок наданого власником інформації дозволу, і зловживає цим правом, використовуючи надані їй можливості (ст. 362);
2. – особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку і зобов’язана при здійсненні робіт дотримуватися встановлених правил експлуатації, зокрема й захисту (ст. 363).

Покарання, що встановлені за вище зазначені протиправні діяння, у залежності від їхнього характеру і тяжкості можуть становити:

• штраф від 600 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• виправні роботи на строк до 2 років;
• обмеженням волі на строк від 2 до 5 років;
• позбавлення волі на строк до 6 років;
• позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

5. Фінансова-правова відповідальність
у сфері банківської таємниці

Фінансово-правова відповідальність настає за вчинення так званих фінансових правопорушень, визначених чинними нормативно-правовими актами.

Суб’єктом застосування фінансово-правових санкцій в банківській системі України є Національний банк України.

Правові підстави застосування фінансово-правових санкцій визначені ст. 73 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та постановою НБУ № 346 від 17.08.2012 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу».

За правопорушення, пов’язані з банківською таємницею, НБУ має право накладати штрафи на банки зокрема в разі:

1. – порушення порядку, строків і технології виконання операцій, що встановлені нормативно-правовими актами НБУ;
2. – подання недостовірної інформації, неподання інформації, документів (копій документів) та письмових пояснень з питань діяльності банку на письмову вимогу уповноваженої посадової особи НБУ або уповноважених НБУ осіб на проведення перевірки; – невиконання банком вимог нормативно-правових актів НБУ щодо проведення уповноваженими НБУ особами перевірки банку;
3. – порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу.

Розмір штрафу визначається відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, але у розмірі не більш як 1% суми зареєстрованого статутного капіталу (п. 9 ч. 1 ст. 73 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»).

Заходи впливу до банків, філій іноземних банків, фізичних осіб, встановлені ст. 73 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», можуть бути застосовані НБУ протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.

Заходи впливу до банків, філій іноземних банків за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення можуть бути застосовані НБУ протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.

Рішення НБУ про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття. У разі невиконання такого рішення воно передається НБУ до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.

Особливості порядку застосування НБУ заходів впливу, зокрема й фінансово-правових санкцій визначені постановою НБУ № 346 від 17.08.2012 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу».